Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Юрій Федоренко Паливна криза на болотах стає гострішою

Сили оборони України уразили ще два НПЗ – у місті Сизрані (Самарська область) та селищі Ільський (Краснодарський край). Це великі заводи, від яких залежить «паливне благополуччя» цілих регіонів. Потужність лише Ільського підприємства становить близько 6,6 мільйонів тонн нафти на рік, а його продукція використовується, зокрема, для забезпечення російських військ. Наші «далекобійні санкції» тримають агресора в стані хронічної паливної кризи, тобто на «сухому баку».  Дослідники російських соцмереж  зазначають, що мешканці окремих регіонів (передусім московської агломерації) почали менше скаржитися на «бензинові черги». Це дало привід певним  спостерігачам зробити висновок, що ворог адаптується. Мовляв, «вікно можливостей» Сил оборони, пов’язане з ударами по нафтопереробці, поступово зачиняється. Це не так.

Противник справді намагається адаптуватися: знижує вимоги до якості пального, намагається якомога швидше ремонтувати обладнання, імпортує паливо, запроваджує різноманітні квоти та інші обмеження. Було б дивно, якби він цього не робив. У результаті в окремих регіонах довжина черг справді зменшується.

Паливна криза на болотах залишається стабільно гострою: дефіцит бензину становить 35–40% внутрішнього попиту, а ціни лише протягом минулого місяця зросли на 40% (вони б зросли набагато більше, але процес ціноутворення контролює та стримує кремль). Звісно, існує й регіональна специфіка.

Наприклад, у Красноярську ціни на бензин різко знизили перед візитом путіна, а після його від’їзду так само різко повернули до попереднього рівня. Загалом же можна констатувати: паливна криза не лише не вщухає, а й поширюється на інші галузі економіки. Уже сьогодні ми бачимо, що російські фермери залишилися без солярки й програють і «битву за врожай», і посівну кампанію.

Ще одна важлива функція «далекобійних санкцій» – просвітницька. Обивателі на болотах відчувають, що війна наближається до них: зазирає у вікна, затуляє сонце чорним димом, падає з неба нафтовим дощем, смердить гаром, випалює склади маркетплейсів з імпортними цяцьками. Війна грюкає порожніми каністрами та зазирає у гаманець.

Підтримка війни в російському суспільстві опустилася до найнижчих позначок за всю історію спостережень. Про це свідчать дані опитувань соціологічної служби «Левада-центр». Так, у липні 2026 року «дуже успішною» «сво» путіна назвали лише 8% опитаних – мінімум за чотири з лишком роки досліджень. Стільки ж (8%) назвали її «вкрай неуспішною», 20% – «швидше неуспішною», ще 22% відповіли: «важко сказати». Якщо узагальнити, то вперше з початку війни половина росіян перестала вважати вторгнення в Україну успішним.

Експерти берлінського Центру Карнегі з вивчення росії та Євразії коментують ці результати так: росія дедалі менше впевнена, що її армія здатна перемогти, влада втрачає підтримку в суспільстві, рейтинги путіна знижуються, а люди стають «біднішими та злішими». Водночас вони констатують очевидне: кремль значною мірою захищений від суспільного невдоволення, оскільки в росії не існує реальної опозиції, чесних виборів, незалежних медіа та інших демократичних інститутів.

Що ж, у «простих росіян» нарешті з’явився привід замислитися над необхідністю таких інститутів. Вибір у них невеселий: або вони скинуть владу, або влада перетворить їхнє життя на пекло чи відправить їх на добрива в українську землю. Проте не варто плекати ілюзій: трансформація суспільних інститутів у будь-якій країні триває довго, а в росії – й поготів.

Якщо колись на болотах і проросте справжня демократія, то станеться це, найімовірніше, вже на руїнах недоімперії. Саме до такого агрегатного стану Сили оборони України, власне, й підштовхують ворога. У тому числі – за допомогою «далекобійних санкцій». Далі буде.

Юрій Федоренко, військовий, громадський діяч, Герой України

Останні публікації