Оксана Забужко Чому у нас відсутні фамільні цінності?

10 Липня, 2026

Часом трапляються на очі запізнілі відкриття українців. Чому в нас – на відміну від народів, чия історія не переривалась війнами й геноцидами, – фактично не існує в побуті такої речі, як «фамільні цінності» (прапрадідів годинник, прабабине намисто, бібліотека, «старша» за 3 покоління, ікона, якою предків благословляли на шлюб,і т.д.). Нині війна щодень дає нам практичні уроки історії – за все, чого недовчили раніше.

Національна пам’ять складається з мільйонів родинних. Ми дуже довго й погано вчились реєструвати свої культурні втрати в цій війні на державному рівні (від понівечених церков і музеїв до вбитих діячів культури) – але, здається, ще не усвідомили, що палаючі житлові будинки – це не тільки чиїсь розорені «тепер і тут» життя, а й, нерідко, безповоротна втрата тих родинних архівів, які з часом мали стати нашим спільним – національним – надбанням. Не простодушне «живі, і слава Богу» (максимум, на що вистачає наших ЗМІ, – це оплакати разом з господарем втрату домашнього улюбленця) – а чергова міна, закладена під майбутнє народу: крадіжка в наших онуків.

Після обстрілу Києва в ніч на 3 липня кінорежисер @Oleg Chorny і культурменеджерка Ірина Плехова втратили помешкання (я писала про це). Досі невідомо, чи підлягає їхній будинок відновленню, – але я зараз про дещицю (крихітну одробинку!) того, що відновленню НЕ підлягає, і що втратили в тій пожежі ми всі, навіть якщо того несвідомі.

На фото – Ірина на згарищі своєї квартири, а за її спиною – єдина книжкова шафа з їхньої з Олегом величезної бібліотеки, яка чомусь не розсипалась на попіл, а химерним чином «звугліла», зберігши форму. У шафі подружжя тримало улюблену родинну колекцію: книжки українських авторів з автографами – Олегів батько, також кінематографіст, сценарист і редактор із шістдесятницького кола, почав збирати їх ще в 1960-ті – від перших видань Симоненка, Стуса, Калинця, Вінграновського, Василя Земляка і т.д.… А згодом продовжив уже син – аж до наших днів. Колекцію планували колись у майбутньому передати Музеєві літератури…

«Де ваша література, питали вони» (с). Та осьде вона – дивіться, за спиною в Ірини.

…А подивившись – прочитайте, прошу, Іринин власний вірш, написаний нею, страх сказати, 14 років тому – в 2012 р.:

“Шановні панове, коли ви прицілитеся у вічко моїх дверей,

Прошу єдине зауважити: на моїх полицях книги,

Не прирікайте імена великих ще на одну смерть,

Їхній вирок уже винесено,

Їхні провини уже виписано,

Їхні адвокати уже скінчили свої промови,

Їхні коханки і коханці уже зреклися своїх присяг,

По них залишилася лише пам’ять – складена за алфавітом і розміром –

У цім родиннім склепі геніїв. Їм судилося бути закатованими

своїм часом і своїми прокураторами,

Не вчиняйте подвійної смерті:

хай вони просто собі сплять.

І прошу дуже, не переоцінюйте свої таланти:

Відкидати імена чи доставляти інші – не Ваше покликання,

У Ваших руках автомат, Вам належить виконувати чорну роботу –

У моїй квартирі для неї підходжу лише я –

А полиці прошу не рушити.

Знаю, сюди ще прийде інший приречений,

який чекатиме на Ваш приціл опівночі й опівдні,

Але він не матиме страху”. (с)

Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, публіцистка, громадська активістка

Оксана Забужко Чому у нас відсутні фамільні цінності?

Останні публікації