Єфрем Лукацький Людина ніколи не знає, яка мить стане останньою

Геніальний фізик Стівен Гокінг в останньому абзаці своєї статті «Чи все зумовлено?» (Is Everything Predetermined?) написав:
«Чи все зумовлено? Відповідь — так. Але від цього мало користі, адже людині не дано знати, що чекає на неї попереду».
Я часто згадую ці слова. Вони найкраще пояснюють те, що сталося у Києві 2 серпня 1989 року.
Того дня країна традиційно відзначала День повітряно-десантних військ. Із самого ранку навколо фонтанів на площі Жовтневої революції — нинішньому Майдані Незалежності — збиралися ветерани ВДВ у блакитних беретах і тільняшках. Багато хто вже був напідпитку. Час від часу накрапав дощ, але це нікого не бентежило. Здавалося, день завершиться так само, як і десятки попередніх: купанням у фонтанах і сутичками з міліцією.
О 16:20 пролунав страшний гуркіт.
Над центральним входом до Головпоштамту здійнялася хмара жовтого пилу. На кілька секунд площа завмерла. Потім усі побачили, що величезний портик над входом до будівлі, під яким люди ховалися від дощу, обвалився разом із десятками людей.
Першими до завалу кинулися десантники.
Без жодних команд згори вони миттєво самоорганізувалися. Хтось почав командувати, за кілька секунд люди вишикувалися в живий ланцюг і почали передавати один одному уламки каміння. До них приєдналися випадкові перехожі. Незабаром прибули міліція та бійці ЗМОП.
Усе робилося вручну. Використовувати важку техніку не ризикували — під завалом могли залишатися живі люди. Ніхто не звертав уваги на дощ. Усі працювали швидко, мовчки й без паніки, хоча будь-якої миті могла обвалитися інша частина будівлі.
До світанку рятувальні роботи завершилися.
З-під завалу дістали тіла одинадцяти загиблих. Ще двоє людей були поранені. Серед загиблих — молоде подружжя з Москви, яке проводило в Києві медовий місяць, мешканець Нового Оскола, троє жителів Південно-Сахалінська та п’ятеро киян.
Минуло понад три десятиліття, але остаточної відповіді, чому впав портик Головпоштамту, так і немає. За висновками експертизи, всередині колони були складені зі звичайної цегли, скріпленої надто слабким розчином. Чи була це помилка проєктувальників, будівельників або наслідок багаторічної експлуатації — сказати вже майже неможливо.
Рятувальними роботами керував полковник міліції Володимир Шапошник — людина, яку колеги вважали одним із найкращих професіоналів у системі. Йому пророкували кар’єру в Міністерстві внутрішніх справ.
Через чотири роки, взимку 1993-го, під час полювання в лісах Київської області його смертельно поранили пострілом. Обставини тієї трагедії так і залишилися незрозумілими, а сама історія майже не потрапила на сторінки газет.
Мабуть, саме так і проявляється те, про що писав Гокінг: людина може будувати плани, мріяти про майбутнє або чекати на звичайний дощовий день, але ніколи не знає, яка мить стане останньою.
Єфрем Лукацький, фотожурналіст, глава представництва Аccociated Press в Україні
Фото автора
Останні публікації
- Михайло Городок Удари по НПЗ – швидкий шлях покласти економіку росії
- Лора Лумер Божевільні можуть думати, що вони (росія) ніколи не спробують ударити по Америці
- Ігор Терехов Я категорично проти залучення трудових мігрантів в Україну
- Єфрем Лукацький Людина ніколи не знає, яка мить стане останньою
- Андрій Білецький У війні слабша сторона здатна перемогти, якщо діє ефективніше. Україна може перемогти росію
- Леонід Невзлін Ліндсі Грем ініціював передачу Україні батареї «Залізного купола», Нетаніягу заветував це рішення
- Для захисту дронів від російської ППО
- Джек Лопресті , британський екс-політик Для мене найголовніше, щоб Україна вижила та була вільною, демократичною державою
- Віктор Глеба Укриття не рятує від прямого ураження бомб, ракет і шахедів
- ВІКТОР ЯГУН ВІЙНА НА ВИСНАЖЕННЯ ВХОДИТЬ У НОВУ ФАЗУ
- Роберт Бровді Мадяр Ювілейний, десятий результативний хук
- Валерій Чалий Спроба сеансу позитивного реалізму (реаліст – добре поінформований оптиміст)











