Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Мирослава Барчук Складний, драматичний і водночас чарівний світ Григора Тютюнника

В українській літературі радянського часу є не так багато людей, які мене настільки сильно заворожують і притягають. Не лише талантом чи вражаючою точністю образів, які осідають в тобі на все життя, а якимось особливим драматизмом долі, глибиною печалі, оцією незагоєною тютюнниківською раною, болючою роздвоєністю «відчув, що став не самим собою, а кимось іншим і що ця роль мені важка». Ця роль мені важка…

Може здатися, що у власних текстах Григора Тютюнника стільки автобіографічного, що біль, травма, масштаб і краса його внутрішнього світу, історія втрати і безкінечного пошуку батька, Донбас, повернення до українства завдяки братові, образа на матір і навіть його самогубство, — ніби вже знані, переказані і зрозумілі. Але це не так, він ще складніший.

У його рідній Шилівці було відчуття, що нас оточує реальна топографія його прози, ми навіть шукали буквальних відповідностей. Щось можна було впізнати чи домислити. Батькові сосни з новели «Три зозулі з поклоном», місток через річку, де вони зустрічалися з братом Григорієм, яблуневий сад як у «Зав’язі», мамина хата, побудована разом з вітчимом уже після війни і накрита бляхою імовірно Григором, чорний солодкий виноград на подвір’ї, деревій на сільському цвинтарі (я, до речі, завжди нюхаю деревій і згадую Тютюнника). Все це пробуєш роздивитися, вихопити з-під нашарувань пізніших перебудов, змін, дотиків інших людей.

Але зовсім по-іншому відкривається історія, контекст, якщо говорити з місцевими людьми і розпитувати їх. Хтось знав Тютюнників особисто, хтось береже пам’ять про Григора і Григорія, створивши у Шилівській школі музей, чиїсь мама знала молодого Гришу і ще може позгадувати про нього. Найцінніше у цій поїздці були зустрічі з місцевими людьми, у яких ще можна запитати! І для яких Григір настільки ж важливий, як і для нас. З нами на фото у Шилівці шкільні вчительки Марина Заставська і Зінаїда Вербич. Яка я вдячна їм за ту коротку, але дуже щиру розмову!

У Мануйлівці учителька української мови Ніна Леонтіївна Данько опікується родинною хатою дружини Григора, Людмили Тютюнник. Григір досить багато написав саме у Мануйлівці, у пахучій і тихій глиняною тишею коморі із саморобним вентилятором і сіном на долівці. Ніна Леонтіївна назвала цю кімнату «зеленим кабінетом» і зберегла все, що в ній було: письмовий стіл, ліжка, рукописи, книжки, архіви і навіть вудки, власноруч приготовані Григором на літо 1980…

Я поверталася до Києва вже пізнім вечором і подумала про те, що у Тютюнника ж місце, дім, ландшафт, дерева, памʼятні речі — це спосіб утримувати втрачених людей, зберігати пам’ять. Для нас у цій поїздці працював саме цей спосіб.

Якщо ви любите Григора Тютюнника, обов’язково поїдьте до нього на Полтавщину, ви зрозумієте його життя, драму і час набагато краще й повніше.

Сподіваюся, ми збережемо Григорові місця — будинки, подвір’я, «зелений кабінет» — і вони стануть сучасними культурними просторами, резиденціями для наших письменників.

Мирослава Барчук, журналістка

 

Останні публікації