Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Віктор Мороз Мир, перемир’я, зупинка бойових дій, вибори?

Що можна очікувати цього року? Найперше бажано зупинити війну

Отсаннім часом змін як у переговорному процесі, так і в загальному позиціонуванні сторін, немає. У Вашингтону відсутні як нові ідеї, так і нові пропозиції до припинення російсько-української війни. Реальністю є те, що адміністрація Дональда Трампа швидше підтримує РФ ніж Україну.

Європа – на наше щастя – має іншу точку зору. І якщо й не хоче відкрито сваритися з американською адміністрацією, то й свої інтереси прагне зберегти. А їхні інтереси напряму передбачають підтримку України, як своєрідного гаранта їхньої безпеки.

Відсутні глобальні зміни й по лінії бойових дій. Хоч у тактичному плані останнім часом українські війська досягли відчутних успіхів. Що й підтвердив комкор 3-ого штурмового корпусу Андрій Білецький. Справді, звільнення 75 квадратних кілометрів української землі на півночі Донеччини упродовж останнього року на фоні постійних наших відступів – багато про що говорить. Але не про зміну стратегічної ситуації. Поки це тактичний успіх. І не більше. Але багатообіцяючий, бо за цим стоїть нова тактика ведення бойових дій.

Ще одна фундаментальна основа, від якої може залежати всі інші складові – стан економіки. І цей стан в РФ досить сумний. Та все ж, як стверджують  економісти й військові експерти, при нинішній інтенсивності бойових дій відтік коштів (близько $25 млрд лише за півроку), як і проблеми з пальним, мало позначаться на бойових діях рашистів. І ще менше позначиться на результатах очікуваних майбутніх переговорів. Якщо вони й відбудуться.

Не фатальні втрати й української економіки від регулярних бомбардувань наших міст і сіл. Багато виробництв перенесено або на Захід країни, або навіть закордон. А врожай в країні цього року добрий.

Примусити розпочати діалог між ворогуючими сторонами можуть лише екстраординарні дії. Росіяни власні козирні карти у вигляді реактивних «шахедів», що тероризують останнім часом українські міста, вже виклали. Без сумніву, вони  їх і далі вдосконалюватимуть. На цьому етапі їм вдалося обігнати українських розробників.

Військово-політичне керівництво в Києві, котре розривають корупційні скандали, зробило ставку на одному з розробників сучасної малої авіації – фірмі «Fair Point», куди пішла левова частка воєнного бюджету. Її важко проконтролювати на предмет ефективності. Результату це поки не дало, незважаючи на багатообіцяючі запевнення. Крилата ракета ФП-5 «Фламінго» виявилася малоефективною, а запуск в серію балістичних ФП-7 і ФП-9 все відкладається.

Були й ефективні ракети власне українського виробництва – крилатої «Нептун» і балістичної «Сапсан» – але вони не отримали належного урядового фінансування і фактично залишилися замороженими. А масове виготовлення і використання цих ракет по військових об’єктах і військово-політичних центрах у великих містах (включно з Москвою і Петербургом), могло б значно підсилити переговорну позицію України. На жаль, цього не сталося. Обіцяють найближчим часом. Зачекалися вже.

Отож, для нас все критичнішим знову стає фронт. І не в перевагах у технічних засобах (вони розвиваються з перемінним успіхом), а у використанні інноваційних підходів у самому веденні бойових дій, у тактиці застосування нової техніки. Якщо російська армія залишається ще наскрізь радянською, де ініціатива карається, то українська прагне вітати ініціативу й творчість – риси демократичного суспільства. І в цьому наша перевага.

Але все ж, виходячи з того, що воєнно-політичне керівництво в Києві – то великий баласт на ногах українського суспільства, маємо реально будувати плани. Отже, перемогти рашу на полі бою ми зараз ще не можемо. А якщо й можемо, то ціною дуже великих втрат. Тому найперше бажано зупинити війну. І чекати зміну в Кремлі політичного режиму.

Але спочатку – зупинка війни. Реально досягти цього можливо лише за рахунок екстраординарних дій. Наприклад: одночасні глибокі й потужні прориви на фронті групи військ. Або масове використання балістики по центрах прийняття рішень і виробничих потужностей. Удар по стратегічному газорозподільчому центрі на півдні Ямалу, який може залишити Росію напередодні зими як без світла, так і без тепла. Одночасний удар по великих електрогенераціях, що вимкне світло в європейській частині РФ на кілька місяців.

Це цілком має спонукати рашистів, якщо не до цілковитого припинення війни з визнанням державних кордонів, то – для початку – до перемир’я без виконання попередніх умов.

Зупинка війни й безглуздість її проведення на фоні зростаючого санкційного тиску Заходу дуже боляче вдарить по кремлівських вежах. Зміна режиму там неминуча й недалека. А нове керівництво, що цілком логічне, захоче представити народу позитивні результати свого управління, які неможливі без налагодження економічних відносин із Європою, котра завжди була найважливішим російським ринком збуту сировинних матеріалів. А для налагодження нормального життя треба буде прийняти й умови цивілізованого світу й заплатити за політику своїх попередників.

На Заході аналітики все літо очікували від українських військ серйозної активності в бойових діях, яку замінила кадрова веремія у вітчизняних силових структурах навіщось вчинена Президентом Зеленським. Для Заходу це стало сюрпризом. Для українців, які за кілька місяців встигли повірити в нового Міністра оборони Михайла Федорова, котрий розпочав війну з корупцією всередині довіреного відомства і, схоже, саме за це був відсторонений – великим розчаруванням.

Ці розчарування підсилила низка корупційних скандалів у найвищих ешелонах влади і які засвідчили, що країною керують мафіозні структури. І тепер невідомо, де ворог страшніший. Українці відповіли соціологам, що страшніший внутрішній ворог. Ні, Зеленський – золотий чоловік і дуже хоче Україні добра… Це ми знаємо і чуємо від нього повсякчас. Але чому тоді він дозволив перетворити владу країни в мафіозну кримінальну корпорацію, на чолі якої виявилися або його друзі, або близькі до нього люди? А він сам не тільки не сприяє антикорупційним органам у їхній боротьбі з небезпечним спрутом, а й прагне захистити друзів-корупціонерів?

Ніяк не зрозуміти цього «золотого чоловіка» на що він розраховує? Як не зрозуміти, на яке завершення війни він налаштований? І чи потрібне йому нині взагалі завершення війни, що позбавить його влади, а його друзів – дурних грошей?

Залишається надія на нове покоління військових лідерів, котрі довели відданість загальнонаціональним інтересам. І надія країни саме на них. Чи не так?

Віктор Мороз, політичний оглядач

Останні публікації