Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Німця Гозенфельда не покарали за людяність нацисти, убила радянська влада

До війни Вільм Гозенфельд (1895–1952)  працював учителем, мав дружину та п’ятьох дітей. У 1935 році вступив до партії Гітлера й спочатку підтримував режим. Та побачене в окупованій Польщі зруйнувало його ілюзії.

Гозенфельд служив капітаном Вермахту у Варшаві. Він бачив переслідування поляків та євреїв, депортації й масові злочини. У щоденнику запитував себе:

«Але хіба я не співучасник? Чому ми мовчимо й не протестуємо?»

Згодом він перестав обмежуватися словами.

Ще у 1939 році Гозенфельд дозволяв родинам відвідувати польських полонених усупереч правилам і домагався звільнення кількох людей.

У 1942 році допоміг Леону Варму, який утік із потяга, що прямував до Треблінки. Дав йому документи на чуже ім’я та влаштував працювати на варшавському стадіоні. На території військової спортивної школи переховував інших людей, допомагав польським родинам.

Найвідоміша зустріч відбулася у середині листопада 1944-го. Після придушення Варшавського повстання місто лежало в руїнах. У покинутому будинку на алеї Незалежності Гозенфельд знайшов Владислава Шпільмана — відомого польсько-єврейського піаніста, який утратив усю родину.

Він був виснажений, змерзлий і майже не мав сил. На запитання офіцера відповів лише:

— Я піаніст.

Гозенфельд підвів його до рояля і попросив зіграти. Шпільман сів за інструмент і виконав ноктюрн Шопена.

Офіцер не видав його. Допоміг облаштувати схованку на горищі будинку, де невдовзі розмістився німецький штаб. Упродовж кількох тижнів приносив хліб, варення та воду, передав ковдру й власну теплу шинель. Ця допомога дала піаністові змогу дочекатися завершення окупації Варшави.

У січні 1945 року Гозенфельд потрапив у радянський полон. У листі до дружини він перелічив імена людей, яким допоміг, і просив звернутися до них по свідчення.

Леон Варм розшукав родину офіцера, а згодом повідомив про нього Шпільману. Піаніст намагався домогтися звільнення свого рятівника, звертався до впливових польських посадовців. Однак йому відповіли, що нічого зробити не можуть.

У 1950 році радянський військовий трибунал без участі захисту присудив Гозенфельду 25 років ув’язнення. Після семи років полону його здоров’я було підірване.

13 серпня 1952 року Вільм Гозенфельд помер у радянській в’язниці поблизу Сталінграда. Йому було 57 років.

Шпільман описав пережите у спогадах, які згодом вийшли під назвою «Піаніст». Саме за цією книгою Роман Поланський зняв у 2002 році однойменний фільм. Владислава Шпільмана зіграв Едрієн Броуді, а Вільма Гозенфельда — Томас Кречманн.

Зустріч двох чоловіків біля рояля стала одним із найсильніших епізодів картини. «Піаніст» отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю та три премії «Оскар».

Сам Шпільман не побачив фільму — він помер у 2000 році. Але ще за життя звернувся до Яд Вашем із проханням ушанувати офіцера, який допоміг йому вижити.

Після перевірки щоденників, листів та свідчень врятованих людей у 2008 році Вільма Гозенфельда визнали Праведником народів світу. Наступного року нагороду передали його синові.

Гозенфельд не повернувся з полону. Але Шпільман устиг розповісти світові, ким насправді був офіцер, який серед зруйнованої Варшави попросив його зіграти Шопена.

«Українська перемога»


Останні публікації