Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Сергій Плохій Затримай Україна ядерну зброю, війна такого масштабу і з такими жертвами була б неможливою

В Україні не стихають і часом активізуються розмови про ядерну зброю. Фокусується це переважно на  двох головних питаннях – чи могла би Україна зберегти за собою ядерний потенціал і який би це вплив мало б.

У нас є можливість познайомитися з позицією людини, котра досконально вивчила проблематику «Україна і ядерка». Готується до видання його книга «Ядерна доба». Це дуже відомий і авторитетний український та американський історик  Сергій Плохій.

Отже,  чи був шанс в України залишити третій за величиною  в світі ядерний потенціал?

Сергій Плохій: Теоретично був, практично ні.  Теоретичний у тому розумінні,  що ми, тобто Україна, мала фізичний контроль над ядерною зброєю.  З нашим науковим потенціалом, з тими підприємствами, мізками, що ми мали в Дніпрі, Харкові, отримання  і оперативного контролю було питанням кількох місяців, максимум рік-два. Тобто, технічно ці можливості були.

Але затримати ядерну зброю означало б  в той момент однозначно інше  – міжнародну ізоляцію України. Бо проти України об’єдналися і традиційний ворог, імперська росія, і єдина на той час супердержава – США. Тобто, шлях Північної Кореї був для нас закритий, адже українське суспільство не готове було йти тим шляхом. Інший би  варіант означав конфлікт з двома супердержавами. Одна – регіональна, інша – світова.

Отримання незалежності – це також питання пошуку і утримання союзників. Сьогодні наш вже кількарічний спротив російській агресії відбувається в тому числі за рахунок підтримки наших союзників. На 94-й рік у питанні ядерної зброї росія не мала союзників. Молода держава, тобто Україна, яка не мала ще виробленої  еліти, мала різні уявлення  про цінність незалежності, дефакто не могла вистояти у  конфлікті з двома найбільшими потугами навколо неї. Тобто, молоді держави потребують союзників. Сьогодні ми це розуміємо більше, ніж коли-небудь.

Президент Пакистана, коли його країна намагалася отримати ядерну зброю і мала великий спротив з боку США, сказав: «Ми будемо їсти траву, але ми збудуємо ядерну зброю». Ось і питання – чи готові  були українці їсти траву для утримання «ядерки» – є риторичним. Уявлення, що ця зброя була необхідністю для виживання не тільки людей, а й країни , на той час не існувало.

З цим пов’язане інше питання – якби Україна затримала ядерну зброю, чи можлива була б оця війна, яка зараз ведеться? З точки зору історії – ядерні країни вступають у війну одна з одною. І це навіть прямі конфлікти, як це було між ядерним Китаєм і ядерною Індією. Але між ядерними країнами не відбуваються повномасштабні війни. Тому, говорячи про цю, нашу війну, з точки зору історика я запропонував наступне: мабуть, ядерна зброя не зупинила  б ті події, які відбулися в Луганську і на Донбасі у 2014-му. Але я абсолютно переконаний, що війна, яку маємо сьогодні, з тим масштабом, з тією кількістю жертв, була б НЕМОЖЛИВОЮ, якби Україна затримала ядерну зброю.

Чи можливо було це зробити у 90-і роки – мені здається, дуже маловірогідно.

Будапештський меморандум – навіть у варіанті з його усіма прогалинами – є перемогою української дипломатії

Чи розуміла тоді українська політична еліта – що вона віддає?  – думаю, здебільшого розуміла. І через це вимагала гарантій безпеки. Без українського наполягання не було б Будапештського меморандуму, навіть з усіма його прогалинами, дірками, запевненнями. Але навіть у такому варіанті – це була перемога тоді української дипломатії. Бо серед частини політичних еліт було усвідомлення того, що ядерна зброя це важливо для безпеки країни.

Книгу , котра незабаром з’явиться,і  має  назву «Ядерна доба»,  я написав  як відповідь на питання – наскільки унікальним чи не унікальним є Будапештський меморандум. Чому країни  утримують ядерну зброю, чому вони її позбуваються. У підсумку я намагаюсь відповісти: Україна позбулась ядерної зброї – що це означало для світу в цілому.

Сьогодні неможливо уявити політика – авторитарного складу, демократичного, який дбає про свою країну, і який був би готовий або віддати ядерну зброю, або не думати про те, як її набути. Бо війна в Україні  показала – сьогодні ти віддаєш свій ядерний потенціал, а завтра стаєш майданчиком для найбільшої війни в Європі, можливо і в світі, починаючи з 1945 року.

Багато країн, після того як ядерна парасолька США стала протікати, думають над тим, як отримати ядерну зброю. Що може бути єдиним гарантом ненападу.

 

Сергій Плохій, історик

Останні публікації