Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Катерина Загорій Про Крим, Чорноморський флот та роль Кравчука

Про Крим і Чорноморський флот.

Давайте складемо повнішу картину, якщо подивимося не тільки на заяви російських політиків, а й на те, що відбувалося буквально у перші місяці після розпаду СРСР, і перевіримо це за різними джерелами.

19 листопада 1990 року Росія і Україна підписали договір, у якому визнали одна одну суверенними державами та зобов’язалися поважати територіальну цілісність одна одної в існуючих кордонах.

1 грудня 1991 року 90,32% громадян України проголосували за незалежність. У Кримській АРСР — 54,19%, у Севастополі — 57,07%.

5 грудня 1991 року Росія офіційно визнала незалежність України.

А вже за кілька тижнів почалася боротьба за Чорноморський флот.

І це був зовсім не маленький актив, який дві нові держави не могли поділити після розлучення.

За даними тогочасної The Washington Post, на початку 1992 року йшлося приблизно про 350 надводних кораблів, 28 підводних човнів, 159 літаків і близько 90 тисяч особового складу. Головна база – Севастополь.

8 січня 1992 року Борис Єльцин під час виступу в Ульяновську заявляє: «Черноморский флот был создан Петром, он русский, так он российским и останется. И Украине мы его не отдадим».

І радить морякам не складати присягу Україні.

Тут починається дуже практична частина української незалежності.

Уже 21 січня 1992 року The Washington Post, у матеріалі Христі Фріланд, писала: суперечка за Чорноморський флот — це значно більше, ніж суперечка за кораблі. Вона «загрожує перерости у зіткнення» України та Росії за Крим.

Від референдуму про незалежність минув 51 день.

5 квітня 1992 року Кравчук видає указ про невідкладні заходи з будівництва Збройних сил України, який передбачає формування ВМС України на базі сил Чорноморського флоту, розташованих на території України.

Реакція Москви займає два дні.

7 квітня Єльцин своїм указом переводить Чорноморський флот під юрисдикцію Росії. Коли про це оголошують у російському парламенті, депутати зустрічають рішення оплесками.

У Севастополі стає напружено: з’являються бронетранспортери та посилені військові патрулі. На частині кораблів починають піднімати Андріївський прапор.

Через два дні Єльцин і Кравчук домовляються призупинити односторонні рішення й почати переговори.

А паралельно відкривається питання Криму.

6 травня Кравчук зустрічається з Джорджем Бушем-старшим у Білому домі. Розсекречений американський запис цієї розмови сьогодні можна прочитати.

У розмові Буш прямо запитує Кравчука про ситуацію навколо Криму, а держсекретар Джеймс Бейкер про суперечку України та Росії за Чорноморський флот.

Кравчук відповідає, що російська делегація отримала інструкцію виходити з того, що Чорноморський флот належить Росії, а Україні має дістатися дуже мало.

І ставить дуже просте питання:

«Why should Russia have authority over the fleet stationed in Ukraine? / Чому Росія повинна мати владу над флотом, який перебуває в Україні?»

У цій самій зустрічі Кравчук говорить про російські територіальні претензії та «imperial tendencies beginning to show in Russia/ імперські тенденції, які починають проявлятися в Росії».

Це травень 1992 року.

21 травня Верховна Рада Росії ухвалює постанову, якою визнає рішення 1954 року про передачу Кримської області Україні таким, що не мало юридичної сили з моменту його ухвалення.

3 серпня 1992-го Єльцин і Кравчук зустрічаються знову і домовляються на три роки передати Чорноморський флот під спільне українсько-російське командування, відклавши остаточний поділ.

А територіальна історія тим часом продовжується.

9 липня 1993 року Верховна Рада Росії ухвалює рішення про «російський федеральний статус» Севастополя.

Це вже не слова окремого політика. Це рішення російського парламенту.

Україна звертається до Ради Безпеки ООН. Рада Безпеки підтверджує територіальну цілісність України та заявляє, що рішення російського парламенту несумісне з російсько-українським договором і принципами Статуту ООН.

Важливе уточнення: Єльцин рішення парламенту про Севастополь не підтримав. Росія початку 1990-х не була монолітом, і це не варто стирати з історії.

Але конфлікт навколо флоту не закінчився.

У червні 1993 року The Washington Post писала дуже прямо: за суперечкою про Чорноморський флот стоїть переконання багатьох росіян, що Крим має знову належати Росії.

Стаття також фіксує цікаву проблему з можливою орендою Севастополя: частина російських націоналістів була проти самої конструкції оренди, бо вона означала б фактичне визнання того, що Севастополь належить Україні.

Остаточно питання флоту врегулюють лише у 1997 році, майже через шість років після референдуму про незалежність.

Російський Чорноморський флот залишиться в Севастополі.

Але принципово зміниться юридична конструкція: відтепер присутність російського флоту в Севастополі оформлюється саме як перебування Чорноморського флоту РФ на території України на підставі міждержавних угод.

І от ця хронологія, мені здається, додає до основного тексту важливу річ.

Не треба доводити, що в Москві 1991 року вже лежав готовий план анексії Криму у 2014-му. Таких доказів немає.

Є інший добре документований факт.

Росія визнала незалежність України. Але суперечка навколо її практичних наслідків — українського суверенітету над Кримом і Севастополем та контролю над військовою силою на своїй території почалася практично відразу.

І, мабуть, найкраще весь цей великий геополітичний конфлікт вміщується в одному епізоді.

21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112 стоїть у Новоозерному — на великій військово-морській базі на Донузлаві, на заході Криму.

Значна частина його екіпажу вже склала присягу Україні й хоче перейти до новостворених ВМС України. Але командування Чорноморського флоту не відпускає ні людей, ні корабель.

О 8:15 СКР-112 отримує дозвіл вийти з бази нібито для навчань.

Виходить у море. Піднімає синьо-жовтий прапор.

І бере курс на Одесу, щоб приєднатися до ВМС України.

Командування Чорноморського флоту починає операцію перехоплення.

За СКР-112 відправляють бойові кораблі та катери. У повітря піднімають авіацію. Лунають попереджувальні постріли. Ракетний корабель «Разительный» небезпечно зближується зі СКР-112 і погрожує тараном.

СКР-112 маневрує і продовжує йти на Одесу.

З його борту передають по радіо: ми йдемо під державним прапором України, в територіальних водах України, в український порт.

А його все одно намагаються повернути.

Майже одинадцять годин потому, близько сьомої вечора, СКР-112 доходить до Одеси під українським прапором.

Через два тижні The Washington Post писатиме про цей інцидент як про нове загострення суперечки навколо Чорноморського флоту.

Мабуть, важко знайти кращу ілюстрацію того, наскільки різним у 1992 році було розуміння того, що саме означає українська незалежність.

Катерина Загорій, директорка ради директорів фармацевтичної компанії “Дарниця”

 

Останні публікації