Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Павло Казарін У нашій країні чорні лебеді — це ми самі

І все ж попри попередній досвід передбачень – спроба прогнозу

Останні 35 років засвідчили, що в нашій країні прогнози не справджуються. Спробуємо все ж подивитися у майбутнє.

Загадувати наперед — привілей країн, що стоять на рейках, траєкторія яких добре проглядається. А Україна — це корабель під час шторму. Наше майбутнє залежить від того, як добре ми виконаємо домашнє завдання. А ще — від сотень тисяч факторів, на які ми не можемо вплинути.

Ми не знаємо, хто переможе на наступних виборах. І річ не лише у тім, що вони можливі тільки після війни, а ми не знаємо, коли вона закінчиться. Річ також у тім, що війна стає для суспільства анестезією — і саме вона дарує нам ту одностайність, яку ми бачимо в соцопитуваннях. Завершення війни знову занурить нас у звичні суперечки й розмежування. Повоєнні ми будемо так само несхожі на себе теперішніх, як несхожі ми теперішні на нас довоєнних.

Наша повоєнна реальність залежатиме від того, як ми бачитимемо сценарій завершення війни — перемогою чи поразкою. Перемога інклюзивна — вона може мати багато батьків, і під її парасолькою знайдеться місце для кожного. І тим, хто воював, і тим, хто сплачував податки. Тим, хто залишився, і тим, хто виїхав. А з поразкою усе з точністю до навпаки — це відчуття занурює країну у фрустрацію, змушує шукати винних і призводить до «орбанізації». Саме тому, якщо Росія не зможе нас перемогти на полі бою, вона зробить усе, щоби переконати нас у тому, що вона перемогла.

Ми не знаємо, якими будуть наші вулиці після війни. Скільки на них буде нових акцентів і відтінків шкіри. Наша депопуляція вимагатиме від нас складних рішень, і нам доведеться обирати між міграцією та напівпорожньою країною. Наші майбутні виклики породять дискусії, про які ми зараз навіть не думаємо, бо заклопотані виживанням.

Ми не знаємо, яке майбутнє чекає на НАТО. Колись ми мріяли про членство в цій організації. А за останні чотири роки наша країна змогла знищити радянський танковий кулак, створений для кидка до Ла-Маншу. У ситуації, коли від Європи готова відвернутися найсильніша армія планети, єдине, на що їй лишається сподіватися, — це найсильніша армія континенту. Тобто наша.

Ми не знаємо, яке майбутнє чекає на США. Ми довгі десятиліття звикали бачити в них маяк демократії та приклад для наслідування. А останні два роки ми звикаємо до думки, що в кімнаті більше немає дорослих. Що єдині дорослі — це ми.

Єдине, чого нас можуть навчити останні 35 років, — це того, що ми здатні дивувати самі себе. Обставини не статичні, люди змінюються, випадковості руйнують плани. Інколи я навіть заздрю конспірологам, бо в їхній картині світу все, що відбувається, наперед визначене. Але насправді нашим світом керують чорні лебеді.

Просто у нашій країні чорні лебеді — це ми самі.

Павло Казарін, журналіст

 

 

Останні публікації