Олександр Гончаров Небезпечно добивати внутрішній ринок малого і середнього бізнесу та середній клас

1 Жовтня, 2026

Останнім часом жодна зустріч з колегами-підприємцями не обходилася без розмови про підготовку до «чорної зими» й, куди без неї, – про дуже жорстку монетарну політику Нацбанку. Ми постійно стикаємося із серйозним тиском через підвищення податків та високу облікову ставку НБУ.

Що буде з українським малим і середнім бізнесом (МСБ)? Якщо говорити начистоту, то чим далі та ближче до зими, тим усе тривожніше й сумніше стає на ринку. Зокрема, кількість банкрутств у країні збільшилася — близько 45%–50% усіх справ у судах зараз стосуються ФОПів. І ще кілька дуже тривожних цифр: торік в Україні закрилося понад 250 000 бізнесів, і середній бізнес у нас живе лише 2,4 роки.

Щоправда, аби не допустити масового колапсу, влада почала впроваджувати механізми превентивної реструктуризації боргів. Навіть Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект, який удвічі скорочує терміни та витрати на процедуру банкрутства для мікро- і малого бізнесу, дозволяючи підприємцям швидше списати борги й розпочати роботу з нуля. Дійшло нарешті до нардепів, що найгірше – якщо станеться соціальна катастрофа через масові банкрутства.

Тепер цікаво дізнатися, хто першим – Кабмін чи НБУ – дозріє до конкретних та конструктивних заходів порятунку малого і середнього бізнесу? А ситуація, з урахуванням податкового навантаження й кредитних ставок на кінець вересня поточного 2026 року, зараз така:

– для банків: діє підвищена до 50% базова ставка податку на прибуток на весь цей рік (із забороною враховувати збитки минулих років), що знижує рентабельність самих фінустанов та їхній вільний ресурс для розширення доступного кредитування МСБ;

– для малого бізнесу (ФОПів) зросли податкові зобов’язання, включаючи запровадження військового збору для підприємців 1-ї і 2-ї груп.

Безумовно, вже всім зрозуміло, що повернення економічної активності в нашій країні буде надто довгим. І в класичному розумінні середній клас в Україні також стрімко розмивається:

– до війни (до 2022 року): до середнього класу за критеріями доходів, заощаджень та рівня споживання себе могли віднести близько 17% населення;

– поточна ситуація (2025-2026 роки): внаслідок втрати житла, бізнесів, вимушеного переселення й інфляції частка класичного середнього класу, за різними експертними оцінками, скоротилася до 8% -10%.

Ну, і сьогодні аналітики наголошують: в умовах війни середня зарплата більше не є маркером середнього класу, оскільки витрати громадян на безпеку, оренду житла, медицину та допомогу армії поглинають більшу частину доходів. Словом, добробут тане на очах. І, звичайно ж, після атак дронів по підприємствах важливо якнайшвидше повернутися до роботи: відновити приміщення, замінити обладнання, відновити постачання і зберегти колектив. На все це потрібні кошти й кошти.

Якби зараз у мене спитали, що треба робити українській владі для підтримки малого і середнього бізнесу, я запропонував би взятися за виконання триєдиного завдання, а саме:

по-перше, оперативно розробити та впровадити найбільш ефективні способи підтримки МСБ, наприклад, запровадити тимчасовий мораторій на податкові перевірки з обов’язковим відстроченням податкових платежів для постраждалих підприємств;

по-друге, виробити найбільш жорстку логіку і ефективні правила виживання МСБ зі страхуванням ризиків в умовах війни;

по-третє, швидко запустити стимули інститутам спільного інвестування щодо роботи з МСБ.

Головне, щоб в ОП, Кабміні, ВРУ та НБУ усвідомили: тримати далі на голодному грошовому пайку малий і середній бізнес – вийде всім дорожче. Занадто важкі поточні потрясіння – ми вже знаходимося у війні на виснаження у її найнебезпечнішій формі. Однак прем’єр-міністр Сергій Корецький заявив про те, що Україна заморожує бюджетні витрати за всіма статтями, окрім першочергових. Тобто грошей для підтримки малого та середнього бізнесу немає. І ми знову чекатимемо, коли західні партнери й спонсори нам дадуть черговий транш кредиту чи грант.

Думаю, подальші коментарі тут зайві.

Отже, ми знову перед вибором: шанси чи ілюзії, нові можливості чи тупикова ситуація. Час, нарешті, всім нам визнати той факт, що порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Давно час самим починати рятувати себе.

Олександр Гончаров, директор Інституту розвитку економіки

Олександр Гончаров Небезпечно добивати внутрішній ринок малого і середнього бізнесу та середній клас

Останні публікації