-
Ольга Гуцал Я ненавиджу комунізм
1 хвилина
Іван Левинський Людина, яка сформувала модерний образ Львова

Є люди, які залишають після себе книги. Є ті, хто залишає картини. Іван Левинський залишив ціле місто. Він побудував півЛьвова.
Коли сьогодні милуємося розкішними кам’яницями, кольоровою майолікою, дахами зі старовинної черепиці чи витонченими фасадами львівської сецесії, дуже часто перед нами — спадщина Левинського та його архітектурної фірми. Недарма історики називають його людиною, яка фактично сформувала образ модерного Львова.
Народившись у 1851 році, він не був багатієм. Після ранньої смерті батька родина жила скромно, а юний Іван навіть підробляв помічником дяка, щоб мати змогу навчатися. Згодом він із відзнакою закінчив Львівську технічну академію — майбутню Львівську політехніку — і відкрив невелике архітектурне бюро. Саме з нього виросла одна з найпотужніших будівельних компаній Галичини.
Його фабрика починалася всього з п’яти працівників, а напередодні Першої світової вiйнu в ній працювали вже майже тисяча людей. Тут виготовляли цеглу, дахівку, керамічну плитку, майоліку, кахельні печі та декоративний камінь — матеріали, які й нині впізнають у львівській архітектурі.
Саме фірма Івана Левинського брала участь у будівництві або спорудженні таких знакових об’єктів як Львівський оперний театр, Головний залізничний вокзал, готель «Жорж», пасаж Міколяша, корпуси університету та десятки житлових кам’яниць і вілл Кастелівки. Його майоліка стала справжньою візитівкою міста.
Кажуть, Левинський звертався до людей одним словом — «серденько». Так він говорив і до студентів, і до робітників. Для нього архітектура була не лише про будинки, а передусім про людей, які житимуть серед цієї краси.
Наступного разу, прогулюючись вулицями Львова, просто підніміть очі вгору. Можливо, саме той будинок із кольоровою керамікою чи вишуканим фасадом — ще один тихий автограф генія на ім’я Іван Левинський.
Останні публікації
- Ольга Гуцал Я ненавиджу комунізм
- 17 вересня 1989 року розпочався фестиваль “Червона рута” – головна культурна подія доби падіння СРСР
- Валерій Пекар Живемо у подвійних ножицях
- Максим Голубєв Притча ставить смерть поруч зі словом, щоб ми нарешті помітили слово
- Владислава Молчанова Великий бізнес готовий долучитися, аби цю зиму пройти
- Ніна Южаніна Дуже багато звернень із закликом скасувати пільги для посилок
- Валерій Калниш Про банальний рекет у російсько-українській війні
- Борис Сіленков Треба Стратегія кризового менеджменту, а не Стратегія розвитку
- За півторакілограмовою буханкою хліба за 60 доларів вишиковуються черги
- Катерина Загорій Про мою персональну філософію відмови
- Віолетта Кіртока Я море вигрібаю ложечкою. Але ж треба вигрібати
- Леонід Невзлін Удари по російських НПЗ – ефективний інструмент українців











