Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

Олег Володарський Людина підірвала себе, щоб не здатися, і вижила, щоб стати легендою

Його називають “луганським партизаном”. Для ворога він був найстрашнішим сном у їхньому  тилу.
Володимир Жемчугов народився 1970-го на Луганщині. Працював на шахтах, будував бізнес у Грузії та жив звичайним життям успішного підприємця .
У 2014-му приїхав на Великдень до рідних – і побачив, як його землю крадуть.
Він побачив блокпости з найманих алкашів, яким платили по 50 доларів за день “протесту”, побачив, як знищують українську символіку, як починаються катування та пограбування патріотів.
І тоді він вирішив: або я зупиню це, або помру.
Він підривав залізницю, якою росіяни везли боєприпаси, виводив з ладу лінії електропередач, газорозподільні станції та трансформаторні підстанції .

За пущений під укіс військовий ешелон платили 20 тисяч гривень, але він віддавав гроші товаришам – бо в них були сім’ї.
У вересні 2015-го він пішов на останнє своє завдання: знеструмити військовий аеродром під Луганськом, де росіяни готували базу для авіації.
Він пішов один – вночі встановив міну на опору лінії електропередач і почав відхід. Але побачив колону ворожої техніки, кинувся ховатися – і наступив на розтяжку.

Йому відірвало обидві руки, пошкодило обличчя, очі, внутрішні органи. Він знепритомнів, і вороги забрали його.
Його відвезли до луганської лікарні – фактично це був полон. А якби ворог знав, скільки він знищив їхньої техніки, його б ніколи не обміняли.
Щойно він виходив із наркозу, починалися допити. Приставляли пістолет до скроні, імітували тортури струмом, прив’язували дріт. Але найстрашнішим був психологічний тиск: рік йому твердили, що “Україна тебе забула”, що “дружина кинула”. І він почав сумніватися. І тоді вирішив убити себе – розгризти трубку крапельниці, щоб повітря потрапило у вену. Але охорона помітила.

17 вересня 2016 року його обміняли на двох зрадників. Коли він опинився в Україні, то зрозумів: країна боролася за нього.
У нього не було рук, майже не було зору, але він мав Україну.
Йому вручили зірку Героя України – у День Соборності. Жемчугов тоді сказав: “На моєму прикладі люди побачили – Україна ніколи нікого не залишить”.
Потім для нього почалося інше випробування, – лікування в Німеччині – йому поставили сучасні протези та частково повернули зір.
Сьогодні йому 56. Він пережив пекло, втратив руки, зір, майже рік катувань – але не втратив віри в Україну. І продовжує боротися – не зброєю, а словом, прикладом, життям.
З днем народження, Герою!
Дякуємо, що ви є.

 

 

Останні публікації