Всі публікації

LeaderUA

Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua

"Таємничий архів" Українець випробував смертельну отруту на собі та врятував мільйони від чуми й холери..

Січень 1897 року. Бомбей. Місто охоплене чорним полум’ям чуми. Люди помирають тисячами просто на вулицях, розпач отруює повітря, а запах палаючих багать і розкладання тіл заповнює найвіддаленіші куточки Індії. Лікарі у розпачі тікають, а місцеві жителі відвертаються від будь-якої допомоги, вважаючи хворобу карою богів.

​

У маленькому, задушливому приміщенні Бомбейського медичного коледжу при тьмяному світлі гасової лампи сидить самотній чоловік з виснаженим обличчям. У його руках – шприц із концентрованою, смертельно небезпечною культуральною рідиною чумних паличок.

​ Навколо немає ані підтримки, ані чиновників, ані спостерігачів. Лише він, його тиша і загроза бути затаврованим як божевільний.

​ Він повільно занурює голку у своє власне тіло і вводить дозу, яка могла вбити кількох дорослих чоловіків. Чоловіка звати Володимир Хавкін. Хлопець із бідної єврейської родини, який виріс на вулицях Одеси, а став найбільшим благодійником людства, про якого забула власна батьківщина.

​Шлях вигнанця: Від Одеського університету до Інституту Пастера.

​ Усе почалося в Одесі. Народившись у бідній родині, Володимир із дитинства знав, що таке боротьба за виживання. В Одеському університеті його наставником став видатний Ілля Мечников. Проте замість наукових лабораторій юного науковця чекали переслідування: через єврейське походження, участь в студентських гуртках та відмову прийняти православ’я задля кар’єри йому закрили шлях до наукової діяльності в Російській імперії.

​ Вигнаний із рідної землі, Хавкін виїхав до Парижа. Там Мечников доручив йому скромну посаду бібліотекаря в Інституті Пастера. Але щовечора, коли лабораторії зачинялися, Хавкін залишався біля мікроскопа до світанку.

​ У 1892 році, коли Європу й Азію нищила люта епідемія холери, 32-річний Володимир створив першу у світі ефективну холерну вакцину. Але вчені світські мужі та наукові колегії поставилися до його відкриття з глибокою недовірою. Щоб довести свою правоту і врятувати людство від сліпого страху, 30 липня 1892 року Хавкін таємно від усіх ввів собі смертельну дозу ослабленого холерного вібріона. Чотири дні він блукав між життям і смертю з пекучою лихоманкою, проте вижив. Доказ був беззаперечним.

​ Індійське пекло і подвиг “Білого Махатми”.

​ Коли британський уряд дозволив йому випробувати вакцину в палаючій від холери Індії, Хавкін вирушив туди без вагань. За кілька років пішки, під пекучим сонцем, через джунглі та бідні села, він особисто вакцинував понад 42 тисячі людей. Любов і відданість, із якою він ставився до знедолених, змусили місцевих жителів назвати його “Махатмою” – Великою Душею.

​ Але справжній іспит чекав на нього в 1896 році, коли Бомбей охопила бубонна чума – “чорна смерть”.

​ Працюючи по 18 годин на добу в невеликій лабораторії, де його асистенти непритомніли від утоми та випарів, Хавкін за три місяці розробив протичумну вакцину (“лімфу Хавкіна”). І знову, аби переконати залякане населення, 10 січня 1897 року він зробив перше щеплення собі.

​ Мільйони людей по всій Індії, Азії та Європі завдяки його “лімфі” вирвалися з лещат смерті. Британський уряд заснував на його честь Центральну лабораторію в Бомбеї (нині – Haffkine Institute), а королева Вікторія нагородила його вищим орденом.

​ Та попри світову славу, Хавкін залишився глибоко самотньою людиною. Він так і не створив власної родини, віддавши всього себе серцю науки. Останні роки життя  провів у Лозанні, передавши всі свої статки на підтримку талановитої молоді та наукових досліджень.

​ Чому його ім’я у “Таємничому Архіві”?

​ Володимир Хавкін потрапив до “Таємничого Архіву”, бо його постать є прикладом найвищої тихої самопожертви, яка тривалий час залишалося в тіні забуття на його рідній землі.

​ Вихованець одеської наукової школи, чоловік, який врятував мільйони людських життів від найстрашніших хвороб людства, мусив шукати визнання під чужими прапорами й у далеких країнах. Справжні архівні документи та спогади сучасників підтверджують: без його відчайдушних експериментів на власному тілі світ втратив би мільйони життів.

​ Але що змушувало людину ризикувати власним життям знову і знову – жертовна любов до людства чи прагнення довести світові право на життя, яке у нього намагалися відняти на батьківщині? Це таємниця, яку кожен читач вирішує для себе сам.

 

Останні публікації